#громадськемісце Глобальна епідемія ВІЛ-СНІД: як ООН намагається подолати її до 2030 року, а Росія цьому заважає #іванофранківськ #ivanofrankivsk

Сьогодні в світі налічується майже 40 мільйонів людей, які живуть з ВІЛ. Майже чверть з них не отримують життєво необхідного лікування. Тому щохвилини у світі помирає одна людина від причин, пов’язаних з ВІЛ.

Ці слова проходили червоною ниткою у кожному публічному виступі Вінні Бьяніми, виконавчої директорки UNAIDS (Об’єднана програма Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ/СНІД) та заступниці Генерального секретаря ООН, на найбільшій міжнародній конференції, присвяченій проблемам ВІЛ-СНІДУ, що проходила у Мюнхені наприкінці липня 2024 року. Ще у червні 2021 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію “Політична декларація щодо ВІЛ та СНІД: подолання нерівності на шляху до подолання СНІДу до 2030 року”. Цього року UNAIDS представили доповідь про глобальну епідемію СНІДу, у якій стверджується: побороти епідемію до 2030 року реально, деякі країни вже на цьому шляху, інші можуть їх наслідувати. Тільки для цього потрібна політична воля світових лідерів.

Вінні Бьяніма застерігає: “Можливо, комусь хочеться відмовитися від боротьби з ВІЛ-СНІД, тому що кінець пандемії вже близький. Але ми не можемо частково покінчити з пандемією. Світові лідери можуть покінчити зі СНІДом, тільки поборовши його всюди і для всіх, а не вибірково”.

Сьогодні загальний об’єм ресурсів, які виділяють на боротьбу з ВІЛ-СНІД, знаходиться на самому низькому рівні за більше, ніж десятиліття, стверджують в UNAIDS. За прогнозами організації, якщо залишити програми з протидії на нинішньому рівні, у 2050 році з ВІЛ будуть жити вже близько 46 мільйонів людей у світі.

Про те, як намагаються подолати ВІЛ-СНІД у світі і як на це вплинула війна Росії проти Україні, читайте в матеріалі.

Ілюстрація Depositphotos.

Доповідь UNAIDS: ключові цифри, факти і цілі

У 2023 році ВІЛ інфікував менше людей, ніж будь-коли з кінця 1980-х років – було зареєстровано 1,3 млн нових випадків. У 2023 році майже 31 млн людей (77% всіх, хто живе з ВІЛ) отримували антиретровірусну терапію, що стало успіхом у сфері охорони здоров’я та зменшило кількість смертей від СНІДу до найнижчого рівня з моменту піку у 2004 році (приблизно 630 тис. людей). Утім, прогрес іде нерівномірно. Глобальні заходи у відповідь на ВІЛ здійснюються відносно швидко у країнах Африки на південь від Сахари і нерішуче в інших частинах світу. Кількість нових випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію росте щонайменше у 28 країнах. Це регіони: Східна Європа та Центральна Азія, Латинська Америка, Ближній Схід і Північна Африка.

Виступ Вінні Бьяніми, виконавчої директорки UNAIDS на міжнародній конференції, присвяченій проблемам ВІЛ-СНІДУ, у Мюнхені наприкінці липня 2024 року. Виступ Вінні Бьяніми, виконавчої директорки UNAIDS на міжнародній конференції, присвяченій проблемам ВІЛ-СНІДУ, у Мюнхені наприкінці липня 2024 року.

 У 2023 році приблизно 86% людей, які живуть з ВІЛ, знали про свій ВІЛ-статус. Серед них приблизно 89% отримували антиретровірусну терапію, у 93% людей, які отримували лікування, воно було успішним – вірусне навантаження було подавлено, і такі люди мають майже нульовий ризик передачі ВІЛ своїм статевим партнерам. До 2025 року UNAIDS поставили собі мету “95-95-95”, тобто 95% людей, які живуть з ВІЛ, знають про це; 95% тих, хто знає про свій статус, отримує терапію; 95% людей, що отримують терапію, досягають подавленого вірусного навантаження. Таким чином світ має амбітну ціль знизити кількість нових випадків у 2025 році до рівня 370 000.

Східна Європа і Центральна Азія

Щороку кількість нових випадків ВІЛ-інфекції в Східній Європі і Центральній Азії продовжує зростати. У 2023 році – це 140 тисяч випадків на регіон, що на 20% більше, ніж у 2020 році. На чотири країни – Казахстан, Росія, Україна та Узбекистан – припадає 92% всіх нових зареєстрованих випадків зараження ВІЛ в регіоні. В регіоні спостерігається відставання від графіку, згідно з яким епідемію заплановано побороти до 2030 року, стверджують в UNAIDS.

Небезпечна практика вживання ін’єкційних наркотиків є ключовим фактором епідемії в регіоні – на неї припадає 27% нових випадків ВІЛ-інфікування. Низка бар’єрів, включаючи криміналізацію зберігання невеликої кількості наркотиків для особистого вжитку, майже в половині країн регіону (44%) створює перепони щодо доступу до послуг цільової аудиторії і отримання ними лікування. В 16 країнах криміналізована проституція, в 15 країнах існує кримінальне покарання за приховування позитивного ВІЛ-статусу та передачу ВІЛ. Ці закони поряд з активними діями поліції, соціальними упередженнями та дискримінацією, перешкоджають тому, щоб люди з ключових груп населення зверталися за медичною допомогою.

Україна

Попри важку ситуацію через війну в Україні, яка призвела до 5,9 мільйонів біженців в європейських країнах і 3,4 мільйони внутрішніх переселенців, Україні вдалося зберегти послуги в сфері ВІЛ-СНІД, зокрема забезпеченню антиретровірусної терапії на підконтрольних територіях. У 2023 році лікування отримувала 143 591 людина, яка живе з ВІЛ. Ця цифра є близькою до цифри, яка була до повномасштабного вторгнення, стверджують в UNAIDS. Відповідно до інформаційної системи моніторингу соціально значимих захворювань, станом на 1 січня 2024 року 7943 українських біженці отримували антиретровірусну терапію за кордоном, а 1900 українок та українців, які повернулися із-за кордону, відновили терапію в Україні.

Виконавча директорка “Євразійської асоціації зменшення шкоди” Ганна Довбах позитивно оцінює зусилля України.

“Україна одна з чемпіонів у відповіді на ВІЛ-СНІД. Таких програм , як у нас – зменшення шкоди для людей, які вживають наркотики, для секс-працівниць, для ЛГБТКІ-людей – у всьому регіоні Східної Європи та Центральної Азії просто немає. Українське Міністерство охорони здоров’я та українські громадські організації роблять неможливе для подолання ВІЛ-СНІД під час війни”, – зауважує правозахисниця.

Водночас, за її словами, критичною може бути ситуація на окупованих територіях, де відбуваються незаконні затримання людей, гендерне насильство та тортури. Оскільки українська влада та правозахисники не мають доступу до цих територій, то невідомо скільки там може з’явитись нових випадків інфікування ВІЛ або загострення хвороби через відсутність доступу до терапії.

“Люди залишаються в окупації і піддаються насильству. Що там буде з інфекціями, не лише ВІЛ-СНІД, ніхто собі навіть не уявляє. Російське населення не отримує належного лікування, а окупацію здійснюють російські солдати. Ми намагалися надавати програми по зменшенню шкоди – передавати пакети першої допомоги після зґвалтування. Йдеться про тисячі таких пакетів. Але ці препарати, які не допускають інфікування, треба спожити впродовж 72 годин після зґвалтування. А поки жінка добиралася до умовно безпечного місця чи втікала з окупації – минало більше часу”, – розповідає Ганна Довбах.

Епідемія і права людини

Багато програм з протидії ВІЛ-СНІД все ще ігнорують людей із ключових вразливих груп населення – це, насамперед, ті, хто задіяний у проституції, геї та ЧСЧ, люди, що споживають ін’єкційні наркотики, трансгендери, люди, які перебувають у тюрмах та інших закритих закладах. Загалом, сьогодні програми не покривають більше 9 млн людей (23%), які потребують антиретровірусної терапії. Десь половина цієї кількості – близько 4,7 млн – мешкає в країнах Африки на південь від Сахари. Доступ до лікування був особливо низьким у Східній Європі, Центральній Азії, на Ближньому Сході і Північній Африці. Власне СНІД частіше всього зустрічається у людей, які спершу отримували антиретровірусну терапію, а потім зупинили лікування ВІЛ-інфекції.

Стигма та дискримінація у зв’язку з ВІЛ-статусом людини залишається тривожно високою. Каральні закони, спрямовані проти людей, які живуть з ВІЛ, досі діють майже у всіх країнах світу. В 42 країнах, де недавно проводили профільні дослідження, в середньому десь половина опитаних – 47% людей – притримуються дискримінаційного ставлення до людей, які живуть з ВІЛ.

Що прикро, дискримінація зберігається навіть у сфері охорони здоров’я. За даними дослідження Індексу стигми, яке провели у 25 країнах, майже чверть людей, які живуть з ВІЛ, впродовж минулого року зіштовхувалися зі стигмою, коли зверталися за медичною допомогою, яка не була пов’язана з ВІЛ. Обмеження прав людей, криміналізація найбільш вразливих груп населення, які внаслідок цього приховують свій ВІЛ-статус і не можуть отримати відповідної підтримки, погіршує ситуацію з епідемією.

Війна Росії проти України посилила негативні тенденції у сфері прав людини в усьому регіоні Східної Європи та Центральної Азії і призвела до росту соціально-правової незахищеності. В останні роки все більше країн Центральної та Східної Європи і Центральної Азії ухвалюють нові закони і застосовують практики, які обмежують громадянське суспільство, цим самим створюючи додатковий тиск на і так найбільш вразливі групи –  ЛГБТКІ+, людей з ВІЛ-статусом, людей з проституції, споживачі наркотиків.

Виконавча директорка “Євразійської асоціації зменшенню шкоди” Ганна Довбах пояснює:

“У Росії дуже скоординований наступ на права людей по різних напрямках, на можливості громадського сектору. Закон про іноземних агентів і небажані організації почався з Росії. Потім його принесли в Киргизстан, в Грузію. Таджикістан, Узбекістан та Азербайджан перебувають під великим пресингом Росії. В Казахстані пішла криміналізація ЛГБТ і секс-роботи. Ситуація в регіоні дуже важка”.

За словами правозахисниці, Росія тисне на всі ці країни через проросійських політиків і свої різні технології для того, щоб знищити навіть натяк на можливість спротиву війні в Україні і на можливість існування громадянського сектору. Наслідком цього є те, що величезна кількість активістів, які раніше працювали з вразливими групами, зокрема людьми із ВІЛ-СНІД, повинні або згортати свою діяльність, або втікати з країни і залишати своїх клієнтів без підтримки.

Ганна Довбах Ганна Довбах

Ганна Довбах також розповіла, що її організація увійшла до міжнародного руху “Rise & Decriminalize”, створеного для спільного відстоювання прав уразливих груп населення, включаючи ЛГБТІК+ людей, людей, які вживають наркотики, жінок, які живуть із ВІЛ, та людей, задіяних в секс-індустрії. Декриміналізація має бути зосереджена на п’яти стовпах: тілесна автономія та цілісність, доступ до правосуддя, свобода від правових обмежень, втручання під керівництвом спільнот та доступність комплексних послуг, стверджують в русі.

“Втім нарешті міжнародні спікери та спікерки не бояться сказати вголос: Росія витрачає мільярди на війну, не роблячи нічого для людей у контексті боротьби з епідемією ВІЛ-СНІД. Вони вбивають своїх людей і вбивають всіх навколо”, – підсумовує Ганна Довбах.

ДЖЕРЕЛО