Між українцями, які проживали на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) та в зоні бойових дій, і тих, хто не має такого досвіду, невелика соціальна дистанція. Втім, люди без досвіду окупації та проживання в зоні бойових дій дещо більше дистанційовані та менш готові взаємодіяти з тими, хто такий досвід мав.
Про це свідчать результати дослідження ОПОРИ “(Ро)зʼєднані: Поляризація в українському суспільстві”.
Опитаним респондентам запропонували оцінити людину з наборами різних характеристик і досвідів, таких як конфесійна належність, участь у військових діях, мова спілкування, факт переміщення та споживання російського контенту.
Жодна окрема характеристика не викликала серед опитаних яскраво виражених негативних чи позитивних реакцій і не сприяла більшому дистанціюванню від описаних персонажів. Втім, якщо збігаються кілька негативних характеристик, прихильність до людини зменшується.
Дослідження показало, що українці нейтрально ставляться до тих, хто виїхав за кордон і залишився в Україні. Українці за кордоном схильні вважати, що їхні співгромадяни, які проживають в Україні, схильні їх засуджувати, тоді як українці в Україні не мають таких емоцій до своїх співгромадян.
Голова правління ОПОРи та Глобальної мережі національних спостерігачів за виборами (GNDEM) Ольга Айвазовська зауважила, що російський народ своєю війною зробив вибір за багатьох українців і вони змушені були покинути Україну. Вона зауважила, що багато із шукачів тимчасового захисту мають почуття провини, що вони не вдома.
Вона закликала парламентарів відмовитися від позиції, які вважають, що пасивне виборче право жінкам, які більш ніж пів року перебували за кордоном, неможливо, наводячи аргументацію, що “вони порушили ценз осілості і не можуть більше балотуватися до парламенту або на президентську посаду, тому що вони не страждали своїм народом”.
“Найбільша помилка для цієї держави – це свідомо втрачати людей і міряти біль, який ми пережили тут в Україні або закордоном”, – прокоментувала Ольга Айвазовська.
Заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк повідомила, що спілкуючись із багатьма українками закордоном, вона помітила, що у них неймовірне відчуття гідності та патріотизму, що може стати об’єднавчим фактором українців.
Вона розповіла, що наразі в українок закордоном виникають сумніви, чи обміняти дійсну безпеку на освіту своїх дітей.
“Діти закордоном можуть здобувати кращу освіту як шкільну, так й університетську, ніж в Україні. Це треба визнати. Особливо це стосується 16-17 років абітурієнтів, особливо хлопців”, – прокоментувала вона.
Найкраще ставлення до тих, хто служить в армії та відмовився від російського контенту, найгірше — до тих, хто ухиляється від служби та споживає російський інформаційний продукт.
Помітно гірше опитані ставляться до людини, яка не розірвала звʼязків з російським інформаційним простором (незалежно від того, що саме вона дивиться: російські новини, розважальний контент чи російську опозицію) та ухиляється від військової служби. Її оцінюють значно гірше, ніж тих, хто має чітко виражену українськоцентричну позицію.
Соціальна дистанція між військовими і цивільним невелика, однак військові та їхні родини більш дистанційовані щодо цивільних. Неприязнь цих груп одна до одної також незначна, однак серед військових та їхніх родин неприязнь до цивільних трохи вища.
Військвий та колишній правозахисник, який пережив поранення, наголосив на передбаченні в законодастві можливості демобілізації для військових. Він назвав систему мобілізації несправедливою, адже цивільні закривають питання питанням донатом коли захочуть і у тому розмірі, які самі вирішать, тоді як значна частина військовослужбовці щодня ризикують своїм життям і вже потребують відпочинку.
Між російськомовними та українськомовними соціальна дистанція незначна, тобто вони готові взаємодіяти одне з одним. Утім, українськомовні дещо більш дистанційовані щодо російськомовних. Вони схильні відповідати, що російськомовні не заслуговують на довіру. А російськомовні скептичні щодо того, щоб дружити з тими, хто розмовляє переважно українською.
Представники ПЦУ та УГКЦ помітно соціально дистанційовані від представників УПЦ МП (тобто менш готові з ними взаємодіяти), а останні декларують краще ставлення до ПЦУ і греко-католиків. Неприязнь також помітно вища серед ПЦУ й греко-католиків відносно УПЦ МП, ніж серед останніх до парафіян ПЦУ й УГКЦ.
Опитування провів Київський міжнародний інститут соціології з 11 до 30 вересня 2024 року, опитавши 2 055 онлайн-інтерв’ю, з яких 1 855 — з українцями, що перебувають на територіях, підконтрольних уряду України, а 200 — з громадянами, які з початком повномасштабного вторгнення Росії виїхали за кордон.